Інтернаціоналізм (від латів.(латинський) inter — між і natio — народ), міжнародна солідарність робітників, різних націй трудящих і рас, що виявляється в психології, ідеології і політиці. Виражаючи спільність положення і інтересів робочого класу різних країн, І. гарантує правильне вирішення його національних і інтернаціональних завдань, забезпечує єдність класового вмісту і національної форми суспільного розвитку, є головною передумовою реалізації національних інтересів.
І. виник в умовах капіталізму, в ході визвольної боротьби пролетаріату різних країн. «Оскільки положення робітників всіх країн однакове, — говорив Ф. Энгельс, — оскільки їх інтереси однакові, вороги у них одні і ті ж, то і боротися вони повинні спільно...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 4, с. 373). До. Маркс писав, що «...пренебрежітельноє відношення до братського союзу, який повинен існувати між робітниками різних країн і спонукати їх в своїй боротьбі за звільнення міцно стояти один за одного, карається загальною поразкою їх розрізнених зусиль»(там же, т. 16, с. 10—11).
І. вперше виявився в створенні 1-го Інтернаціоналу (1864—76), який, по вираженню Ст І. Леніна, «...заложіл фундамент міжнародної організації робітників для підготовки їх революційного натиску на капітал» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 38, с. 302). Заклик до зміцнення співпраці робочого класу різних країн в боротьбі за соціальне звільнення був виражений в гаслі: «Пролетарі всіх країн, з'єднуйтеся!». У багатонаціональних державах це було також гасло різних національностей трудящих. Справа інтернаціонального об'єднання світового пролетаріату була продовжена 2-м-коду Інтернаціоналом. В той же час крах 2-го Інтернаціоналу довів, як жорстоко карається зрада пролетарському І.
І. отримав розвиток в діяльності ленінської партії, що виступила ініціатором створення 3-го, Комуністичного Інтернаціоналу. І. продемонстрував свою силу після Великої Жовтневої соціалістичної революції, коли робочий клас багатьох країн подав підтримку першої пролетарської влади. Після Жовтневої революції В. І. Ленін відкрив нові форми І. «Ми дійсно виступаємо тепер не лише як представники пролетарів всіх країн, але і як представники пригноблюваних народів», — говорив він і схвалив гасло: «Пролетарі всіх країн і пригноблювані народи, з'єднуйтеся!» (там же, т. 42, с. 71).
З виникненням Радянського Союзу відношення вхідних в нього націй і народів будуються на основі принципів І., який в результаті ліквідації експлуататорських класів став соціалістичним. Соціалістичний І. — це новий тип міжнаціональних стосунків, що складається і розвивається на основі дружби рівноправ'я, взаємоповажає, всесторонньої братської співпраці, політичної, економічної, військової і культурної взаємодопомоги націй і народностей, що стали на дорогу соціалізму.
Соціалістичний І. забезпечує умови для реалізації переваг соціалізму всіма народами, сприяючи їх розквіту і зближенню. Тому І. збігається з соціалістичним патріотизмом . Він протилежний космополітизму, національному нігілізму.
Виникнувши як політичний принцип соціалістичний І. надалі охопив всі сфери суспільних стосунків і став найважливішим етичним принципом. Утворення світової системи соціалізму розширило рамки соціалістичного І. Общность корінних інтересів країн трудящих соціалізму стала основою їх політичного, ідеологічного і економічного об'єднання. Соціалістичні країни розвиваються як суверенні держави і знаходяться в братському союзі один з одним. Існує органічний зв'язок процесу процвітання кожної соціалістичної країни з успіхами всієї світової системи соціалізму.
Об'єктивність основ І. не означає проте, що люди стають інтернаціоналістами стихійно. «Комуністи вважають своїм первинним обов'язком виховувати трудящих у дусі інтернаціоналізму і соціалістичного патріотизму, непримиренності до будь-яких проявів націоналізму і шовінізму» (Програма КПРС, 1971, с. 24). Інтернаціональне виховання трудящих — найважливіша складова частина комуністичного виховання . Для глибокого розуміння інтересів своєї нації в їх нерозривній єдності з інтересами і вищими цілями всього світового визвольного руху необхідне оволодіння науковим світоглядом. Ідейною основою І. є марксизм .
І. протистоїть націоналізму . «Буржуазний націоналізм і пролетарський інтернаціоналізм — ось два непримиренно-ворожі гасла, відповідні двом великим класовим таборам всього капіталістичного світу і виражаюча дві політика (більш того: два світобачення) у національному питанні» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 24, с. 123).
Досвід показує, що правий опортунізм і «лівий» ревізіонізм, провідні в теорії і політиці націоналізм і гегемонію шовініста, представляють велику небезпеку, особливо якщо на певному етапі з ухилу окремих осіб і груп вони перетворюються на основу політики правлячої партії. У подібних випадках І. стає словесним зводиться на ділі до націоналізму. Це може привести до деформації соціалізму в даній країні і ослабляє тим самим позиції світового соціалізму. Зіставлення національного інтернаціональному під виглядом обліку національних особливостей означає заперечення загальних закономірностей світового революційного процесу і будівництва соціалістичного і комуністичного суспільства. «Інтернаціоналізм на ділі, — писав Ст І. Ленін, — один і лише один: беззавітна робота над розвитком революційного руху і революційної боротьби в своїй країні, підтримка (пропагандою, співчуттям, матеріально) такої ж боротьби, такій же лінії, і лише її однієї, у всіх без виключення країнах» (там же, т. 31, с. 170).
І. у сучасну епоху означає солідарність національних загонів робочого класу, відповідальність комуністичних і робочих партій всіх країн за успішний розвиток світового революційного процесу, дружбу, всесторонню взаємодопомогу і зближення соціалістичних країн, тісну співпрацю і взаємодію національних загонів світового революційного руху. І. — найважливіша умова боротьби проти військової небезпеки і війни, розвитку світового революційного процесу, ефективного будівництва соціалізму і комунізму.
Досвід співдружності соціалістичних країн показує, що будівництво соціалізму і комунізму, будучи національним завданням кожній з цих країн, в той же час є їх інтернаціональним обов'язком. Соціалістичний міжнародний розподіл праці, розвиток їх всесторонньої співпраці є умовою здійснення національного суверенітету і вирішення національних проблем. Відбувається також подальше інтернаціональне об'єднання рядів робочого класу капіталістичних країн. Сучасні інтеграційні процеси на капіталістичному світі інтернаціоналізуючи ринок праці і загострюючи протиріччя капіталізму в міжнародному масштабі, приводять до зростання ідейно-політичного спілкування національних загонів пролетаріату, відкривають нові можливості для розвитку міжнародної співпраці робочого класу в боротьбі проти імперіалізму. Посилюються також зв'язки загонів національно-визвольного руху між собою, а також їх зв'язки зі світовою системою соціалізму і міжнародним робочим класом.
В сучасних умовах пролетарський І. проявляє себе як сила світового значення в міжнародній діяльності Радянського Союзу, інших соціалістичних країн, в єдності марксистсько-ленінських партій, в їх спільній боротьбі за загальні цілі, проти загального ворога. Він набуває всього більшого значення в боротьбі за об'єднання всіх антиімперіалістичних сил сучасності.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Маніфест Комуністичної партії, Соч., 2 видавництва, т. 4, їх же, Про Польщу, там же; Ленін Ст І.. Під чужим прапором, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 26; його ж, Підсумки дискусії про самовизначення, там же, т. 30; Марксизм про пролетарський інтернаціоналізм, М., 1969; Програма КПРС, М., 1971; Міжнародна нарада комуністичних і робочих партій, М., 1969; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Про підготовку до 50-ліття утворення СРСР. Постанова ЦК КПРС, М., 1972.
С. Т. Калтахчян.